Пахомій нерехтський, преподобний. Святий преподобний пахомій нерехтський

Коротке життя преподобного Пахомія Нерехтського

Пре-по-доб-ний Па-хо-мий Нерехт-ський, в мі-ру Яків, ро-д-ся в сім'ї свя-щен-ні-ка у Вла-ді-мі-рі на Клязь-мі . Семи років він був відданий в навчання, тому з дитинства добре знав Божественне Писання. Тя-го-тясь су-ет-но-стю тлен-но-го світа, він прийняв по-стриг у Рож-де-ствен-ському Вла-ді-мир-ському мо-на-сти-рі і без-роз-пот-но про-ходив в оби-ті-ли різні по-слу-ша-ния. Стримаючись до безмовного пустинного життя, подвижник таємно залишив обитель і видалився в діли Нерехти. Тут, на річці Гри-ден-ці, знайшов він зручне місце для чернечого життя - воз-ви-шен-ний по-лу-ост-рів у глу-хому ле-су. Пре-по-доб-ний об-ра-тил-ся до жи-те-лів по-са-да Нерехти з прось-бою по-се-лити-ся і влашту-вати обитель у мі-стеч-ці Си-па-но-во Ко-стром-ського краю. Нерехт-ци з радістю зі-гла-си-лись і при-ня-ли по-силь-не участь в устрої-ті обі-ті-лі. Пре-по-доб-ний Па-хо-мій на-пи-сал образ Святої Трі-і-ци і з мо-леб-ним пе-ні-єм при-ніс його на те мі-сто, де по-ложив спорудити храм в ім'я Святої Трійці. Закінчивши по-стро-е-ня храму, свя-тою Па-хо-мій за-ня-ся устро-е-ням по-ряд-ка в новій оби-ті-лі, до -то-раю по-сте-пен-но на-се-ля-лась іно-ка-ми. У но-во-устро-ен-ної обі-ті-ли ченці повинні би-ли са-ми об-ра-ба-ти-вати зем-лю і питати-ся тру-да-ми рук сво-их, у чому святий перший по-да-вал приклад братії. Пре-по-доб-ний скон-чал-ся в 1384 го-ду в глу-бо-кої ста-ро-сті і був по-гре-бен в ос-но-ван-ном їм Тро-іц-ком хра -Ме. Одним з його учнів, Ірі-нар-хом, була на-пи-са-на іко-на свя-то-го, пізніше-же була устро-е-на гроб-ні -ця для святих мо-щів. Ос-нов-на па-м'ять пре-по-доб-но-го Па-хо-мія со-вер-ша-ет-ся 15 травня, в день те-зо-імені-ства свя-то-го , 23 березня - у день пре-став-ле-ня.

Повне життя преподобного Пахомія Нерехтського

Пре-по-доб-ний Па-хо-мий ро-дил-ся в першій чет-вер-ти XIV століття в го-ро-де Вла-ді-мі-ре на Клязь-мі. Мирське ім'я його було Яків. Батько Іа-ко-ва був свя-щен-ником у церкві свя-ті-те-ля Ні-ко-лая, його ім'я Іг-на-тий, мати на-зи-ва-лась Ан-на . Обидва вони б-ли лю-ди бо-го-бо-яз-нен-ні і да-ли сво-му сину бла-го-че-сти-вое вос-пі-та-ня; сім років він був відданий вчитися священим книгам і, як скоро навик в Божому Писанії, почав проявити ляти незвичайну старанність до храму Божого. Осо-бен-но любив Іа-ков мо-лити-ся в мо-на-сти-рі в ім'я Рож-де-ства Пре-святої Бо-го-ро-ді-ци, і в цій слав -ной обі-те-ли він при-няв чернече-е-по-стри-же-ня з ім'ям Па-хо-мія. «І воз-го-ре-лось Ду-хом Святим серцем його, - го-во-рит древній жит-не-опи-са-тель пре-по-доб-но-го, - і за-тре-пе-та-ла ду-ша його Бо-же-ствен-ної лю-бо-в'ю, бо вогонь Бо-же-ствен-ної бла-го-да-ти за-жег ду-шу його, і схо-тел бути іно-ком. - Дух Святий вів його на цей шлях».

Батько його тоді помер, залишивши Іа-ко-ва 12-річним си-ро-тою, а мати не пре-пят-ство-ва-ла си-ну виконати його бла-го-че-сти-ве на-ме-ре-ня і бла-го-слови-ла си-на на шлях іно-че-ства. Но-во-по-стри-жен-ний юна-ша пе-ре-да-ет-ся досвід-ному старцю, стро-го-му і тре-бо-ва-тель-но-му ду -Хов-но-му во-ждю, і без-пре-ко-слов-но під-чи-нил-ся йому: від-ре-ша-є-ся від сво-єї во-лі і сдер-жи- ва-ет же-ла-ня свого-го серця. Пройшло сорок днів ис-ку-са, і на-сто-я-тель по-си-ла-ет Па-хо-мія в брат-ську пе-кар-ню. Невто-ми-мо трудиться тут пре-по-доб-ний, ра-бо-тая вдень і про-водя без сну ночі, то-мя юну плоть свою.

Так пройшло багато часу. Ігу-мен мо-на-сти-ря, бачачи тру-до-лю-бие і сми-ре-ние пре-по-доб-но-го Па-хо-мія, при-водить його до свя -то-му, на-міс-ні-ку Мос-ков-ського-го міт-ро-по-лі-та Фе-о-гно-ста, і просить по-святити Па-хо-мія у діа-ко-на. Свя-той Олексій охоче-но вико-нить це. І в сані диа-ко-на пре-по-доб-ний прожив у Рож-де-ствен-ском мо-на-сти-ре багато років, око-ло де-ся-ти, а за- тим зроб-ся на-сто-я-те-лем Ца-ре-Кон-стан-ти-нов-ської обі-те-лі поблизу го-ро-да Вла-ді-мі-ра. Свя-ти-тель Алек-сій, вос-ста-но-вив стародавню обитель в ім'я рів-ноап-о-столь-но-го царя Кон-стан-ти-на, не знайшов для неї більше під-хо-дя-ще-го ігу-ме-на, ніж пре-по-доб-ний Па-хо-мій, доб-ро-де-те-ли ко-то-ро-го давно знав він. Прибувши в 1362 році у Володимирі, щоб оглянути відновлену обитель, свя-тель Алек-сій по-ставив Па-хо-мія її на -Чаль-ні-кому.

Кілька років керував пре-по-доб-ний обі-те-ллю, втомлю-ваючи в ній по-рядок життя, на-зи-даючи бра-тию словом і при- ме-ром. Але потім «Бо-жия бла-го-дати прийшла на нього», і яви-лось у нього бажання пере-не-сти свої рухи на місце, де ще не си-я-чи світлом бла-го-че-стія хри-сти-ан-ські по-рух-ники. Ночью, тай-но від братії, залишає преподобний Па-хо-мий Ца-ре-Кон-стан-ти-нов-ську обитель і уда-ля- ет-ся в ко-стром-ські пре-де-ли, на мі-сто, ко-то-рое на-зи-ва-лось Нерехта. З собою приніс рушник з майна тільки дві книги: «Правильну книгу» і Псалтир.

Нерехта упо-ми-на-ет-ся перший раз у 1214 го-ду, і в по-ловині XIV століття вона пред-став-ля-ла со-бій, ве-ро-ят-но , зна-чіль-не про-миш-лен-не се-ле-ня. У Нерехті Па-хо-мий зо-но-вив-ся на кілька днів у од-но-го країн-но-при-ім-но-го чоловіка і в цей час шукав ме- ста, зручно-го для створення нової обі-те-лі. Таке місце знайшов пре-подобний у двох верстах від селища на схід: воно відрізнялося красою, було воз -ви-шен-но і по-рос-ло ле-сом: навколо нього про-те-ка-ло дві річки - Со-ло-ні-ця та її при-ток, річ-ка Гри- дів-ка. Мі-сто пред-став-ля-ло со-бій по-лу-ост-рів і з-древ-ле на-зи-ва-лось Си-па-но-во го-ро-ди-ще, Си- па-но-ва го-ра або просто Си-па-но-во. Пло-нен-ний кра-со-тою Си-па-но-ва, по-движ-ник просив жи-те-лей Нерехти уступ-пити йому по-лу-ост-рів, на ко-то-ром мож-но б було по-ставити мо-на-стир, і землю-лю для об-за-ве-де-ня мо-на-стир-ського го-хо-зяй-ства. З радістю зі-гла-си-лися виконати прохання нерехт-чане, ко-то-рим було дуже приємно але поселення у них свя- то-го, і старанно по-мо-га-ли пре-по-доб-но-му Па-хо-мію в устро-е-ніі мі-ста для обі-те-лі: ру-бі-лі ліс, роз-чи-ща-ли зем-лю, по-ста-ві-лі малу кел-лію са-мо-му по-рух-ні-ку. Пре-по-доб-ний на свої і на зі-брані з народу кошти написав образ Жи-во-на-чаль-ної Тро-і-ци і з хрест -ним ходом, со-про-вож-да-е-мий натовпом на-ро-да, при-ніс образ на Си-па-но-во. На місці ос-но-ва-ня храму образ був по-став-лен і від-пет моле-бен. Розійшов-ся народ за до-мами, а пре-по-доб-ний у своїй кел-лии мо-ли-ся Богу, бла-го-да-ріл Його за успішне на -Ча-тие де-ла і ска-зал: «Тут по-кій мій; тут я все-люсь і стану жити, і нехай буде те, що угодно Богу ».

Жи-те-лі Нерехти з великою охо-тою щоденно-но при-хо-ді-ли до пре-по-доб-но-му Па-хо-мію і по-мо-га-ли йому в працях устро-е-ня мо-на-сти-ря. Пре-по-доб-ний старанно трудився з при-хо-див-ши-ми мі-ря-на-ми, бла-го-да-ріл жер-во-ва-те-лей. Приклад нерехт-чан знайшов під-ра-жа-те-лей серед окрест-них жи-те-лей, котрі також трудилися з Па-хо-ми- їм. По-яви-лись же-ла-ю-щі со-жи-тель-ство-вати по-рух-нику в його пу-сти-ні; він з радістю постригав їх в чернечий образ і приймав як ча-до-любий батько. Все було при-го-тов-ле-но до від-кри-тия Тро-іц-ко-Си-па-но-вої обі-ті-ли.

Тоді пре-по-доб-ний Па-хо-мий від-прав-вил-ся з одним з братів до Москви і просив у мит-ро-по-лі-та Алек- ця бла-го-слове-ня на по-стро-е-ня храму в обі-ті-лі. Свя-ти-тель з радістю прийняв по-рух-ника, дав-но йому зна-ко-мо-го, вів з ним ду-ше-по-лез-ну бе-се- ду, негайно дав бла-го-сло-вен-ную гра-мо-ту і ан-ті-мінс. По поверненні з Москви ви пре-по-доб-ний ще рев-ност-ніє поспішав закінчити Троїцький храм, ще старанніше ра-бо-та-ли з ним нерехт-чани і навколишні жи-те-лі. Незабаром храм був готовий, прикрашений іко-на-ми, забезпечений кни-га-ми і тор-же-но освячено за участю ближ-шого ду- хо-вен-ства і при сте-че-ні множини на-ро-да.

Закінчивши храм, пре-по-доб-ний Па-хо-мій за-бот-ли-во устра-і-ва-є мо-на-стир. Бра-тія і багато по-се-ті-ті обі-ті-ли став-вят братські кел-лии. Мо-на-стир об-но-сять стіною. Для про-пі-та-ня бра-тії за-во-дит-ся хле-бо-па-ше-ство: ви-ру-ба-є-ся навколишній ліс, ви-жи-га-є- ся за-росль і по-яв-ля-ють-ся по-ля, за-се-ян-ні житом, жи-том і ов-сом. Все це робив пре-по-доб-ний за тим, щоб брати не були святдими і питалися від своїх праць, а не одними при-но-ше-ні-я-ми мир-ських людей. Цього мало. Пам'ятаючи, що мо-на-стир устро-іл-ся на по-жерт-во-ва-ня мирян і навіть при їх тру-до-вом со-дії, пре-по-доб -ний Па-хо-мій по-ставив за мо-на-стир-ською сте-ною го-сті-ні-цю для «го-стей», тобто при-хо-дя-щих в обитель бо-го-моль-ців. Виконуючи борг го-сте-при-ім-ства, по-рушник кор-мив при-шель-цев мо-на-стир-ським хлібом і сам із бра-ти-єю смакував разом з ні-ми тра-пе-зу. Разом з зовнішнім йшло і внут-рен-нє устро-е-ня Па-хо-мі-е-вої обі-ті-лі. Подвижник дав їй строгий громадський статут, визначив монастирські посади: ке-ла-ря, каз-на-чея , чте-ца, спів-ца та ек-кле-сі-ар-ха. У кінці кін-ців Нерехт-ський мо-на-стир став від-ли-чат-ся таким по-ряд-ком, що інші мо-на-сти-ри стали ставити його в зразок собі. Це викликали і більш старанні жертви навколишніх христолюбців: вони давали святому на будову мона. сти-ря, кожний від сво-го ім'я, хто скільки міг. Один за-жи-точ-ний нерехт-ча-нін по-жерт-во-вал мо-на-сти-рю два ко-ло-ко-ла, третій влаштував по-рушник на влас- ствен-ні кошти.

У працях і за-бо-тах про свою обі-те-лі, у мо-літ-вен-них по-рухах і по-пе-че-ні про спа-се ду-ши сво-ей зі-старів-ся пре-по-доб-ний Па-хо-мій, за-не-мог і по-чув-ство-вал при-бли-же-ня кон-чини. Іно-кам, що оточили одр, він сказав прощальне наставлення: «Браття! - на-чал по-движ-ник, - нині від-хо-жу від вас і вру-чаю вас усіх Пре-святої Тро-і-це і Пре-чистий Бо-го-ро-ді-це . А ви ви-бе-рі-те вме-сто мене, ко-го хо-ті-те, на-сто-я-те-лем».

У відповідь браття за-пла-ка-ли і їди-но-глас-но ска-за-ли уми-ра-ю-ще-му старцю: «Батько наш і пастир! Чи не краще і нам бути по-гре-бен-ним з тобою, ніж тут залишатися без тебе!»

Пре-по-доб-ний утішив ченців, со-ве-то-вав їм надітися на Бога і вибрав їм в ігу-мени на своє місце Фе-о -до-ра, по-стри-же-ні-ка Вла-ді-мир-ско-го Рож-де-ствен-ско-го мо-на-сти-ря, від-ту-да при-шед-ше -го в Си-па-нов-ську пустель. І багато святий поучав братію і наставляв на шлях спа-ся, як чинити чин і статут монастиря, а в заклю- че-ня при-ба-вил: «Браття! Терпіте на-хо-дя-щие на вас скорботи і біди на цьому місці, та об-ря-ще-те бла-го-дати Божу». Після того пре-по-доб-ний іс-про-сил у братії про-ще-ние, дав їм остан-нє бла-го-слове-ние і від-пуст-стил з світом по кел-лі-ям. 21 березня він при-об-щив-ся Святих Та-ін, дивлячись на ікони, про-воз-гла-сил: «Гос-по-ді! У руці Твої віддаю дух мій », - і помер. Це було в 1384 році.

По-гре-бе-ние остан-ків угод-ні-ка Бо-жия було дуже тор-же-ствен-но, при великому сте-че-нии на-ро-да. Чес-ті мощі пре-по-доб-но-го по-ло-же-ни були по праву сто-ро-ну ал-та-ря Тро-іц-ко-го со-бо- ра. Коли в Си-па-но-ві стро-и-ли ка-мен-ну церкву на місці де-ре-в'ян-ної, 6 травня 1675 го-да вони об-ре-те-ни нетлінними, але залишені під спудом. Потім над ними був улаштований приділ в ім'я угоди Божа. Тепер його святі мощі по-чи-ва-ють на лівій стороні Па-хо-мі-єв-ського при-діла, проти сі-вірних воріт ал-та-ря. Кра-си-ва ме-тал-лі-че-ська ра-ка воз-ви-ша-ет-ся над ні-ми, а поверх її по- ло-жен про-раз пре-по-доб- но-го Па-хо-мія.

Господь Бог прославив Своє-го угод-ні-ка да-ром чу-до-творень як при житті його, так і по смерті.

У Нерехті в дні пре-по-доб-но-го Па-хо-мія проживав че-ло-век, відданий невмі-рен-ному п'янству. Від ви-на він позбавився розсуд-ка, бес-но-вал-ся і говорив без-смыс-ли-цу. Багато дбали про нього рідні, бажаючи зцілити його від хвороби, але даремно. 1 ав-гу-ста, під час освя-чення вод-ди, коли пре-по-доб-ний йшов на річ-ку Гри-дев-ку, роди-ні-ки ве- чи нещасного в монастир. Залишивши хрест-ний хід, рушник велів привести хворого до іор-да-ні, де про-с-хо-ді-ло во-до-освя -Ще-ня, і осе-нил його хрестом. Божевільний кинувся у воду і кричав: «Ах, як боляче мені: старець опалив мене вогнем». При цьому він залишався в річці, яка неглуха, плакав і молився на ікони; розсудок повернувся до нього. Ис-це-лен-ний потім роз-ска-зы-вал, що з хреста ви-йшов вогонь, ко-то-рий опалив його. Після лі-тур-гии Па-хо-мій дав ис-це-лен-ному просфору, і він на-все-гда з-ба-вив-ся від своєї хвороби .

Інок Ірі-нарх, що поселився в мо-на-сти-рі при житті пре-по-доб-но-го і багато-по-мо-гав-ший йому в устро- е-нии обі-те-лі, був художнім жи-во-пис-цем. Через два роки після смерті святого напав на Іринарха блудний помисл і тяжко мучив його. Інок по-ка-ял-ся у своєму грі-хе відкри-то перед усієї бра-ти-ей, але і це не по-могло йому. Він по-стил-ся, мо-лі-ся і, на-ко-нец, об-ра-ти-ся до за-ступ-лен-ня пре-по-доб-но-го Па-хо-мія, мо-гі-лу ко-то-ро-го по-се-щав щодня. Одної ночі, стомлений мо-лит-вой і повернувшись з мо-ги-ли, Ірі-нарх заснув і бачить уві сні све-то-леп-но-го старця, укра-шен-но-го се-ді-на-ми, ма-ю-ще-го дов-гую бо-ро-ду, білу, як сніг, і з жез-лом в ру- ке. Старець ска-зал: «Брат Ірі-нарх! Так завжди мо-лися Гос-по-ду Бо-гу і Пре-чистий Бо-го-ро-ді-це, Господь-по-ми-ло-вал тебе, не со-гре- шай надалі: ось ис-це-ля-є те-бя Господь від по-мис-ла твого-го».

При цьому чудо-творець ударив ченця по лівому стегна жезлом. Ірі-нарх в жаху схопився і бачить перед собою пре-по-доб-но-го Па-хо-мія, ко-то-рий го-во-рит: «Не бій- ся, ча-до! Ти тепер бачиш мене: напиши ж образ по-до-бия мо-го, тому що Господь со-при-числил ме-ня до числа пре-по-доб-них ».

Прокинувшись, Ірінарх розповів про своє бачення ігу-мену і братії і в усвідомленні показав слід удару. на стег-рі сво-му. Виконуючи во-лю по-чив-ше-го свя-то-го, Ірі-нарх на-пи-сав образ його, ко-то-рий стоїть над гроб-ні-цею і зі -Хра-ня-є-ся до-нині.

У селі Івань-ко-ві поблизу Ко-стро-ми в кінці XVIII і на початку XIX ст. жив по-мі-щик Про-та-сьєв. Він довго хворів очима і нарешті осліп. Нещасний не знав, що робити. Але ось яв-ля-ється йому уві сні старець і со-ве-ту-ет по-мо-лити-ся пре-по-доб-но-му Па-хо-мію. Тим часом Про-та-сьєв і не знав, де лежать його потужності. Один знайомий йому сказав, що пре-по-доб-ний Па-хо-мий лежать у Си-па-но-ві, і хворий з радістю і надією -Дой явив-ся ту-да. Цілий день го-ря-чо мо-лився Про-та-сьєв у ра-ки пре-по-доб-но-го і со-вер-шен-но про-зріл. У бла-го-дар-ність за ис-ле-ние своє він зробив срібну ри-зу на гро-бо-ву ікону пре-по-доб-но-го.

У 1811 році в церкві Си-па-но-ва ра-бо-та-ли жи-во-пис-ци. Один з них, Со-ко-лов, ра-бо-тал у ку-по-лі, але так лі-ні-во, що священик хотів видалити його. По-зап-но Со-ко-лов тяж-ко за-не-міг, за-бо-ле-ла та його сім'я. Відчуваючи наближення смер-ти, жи-во-пи-сец роз-ка-ял-ся в недбалості сво-ей. Тоді явив-ся йому у сні пре-по-доб-ний Па-хо-мий і го-ворить: «Вставай і надалі так не роби». Яв-ле-ня так сильно по-ді-ство-ва-ло на Со-ко-ло-ва, що, скоро ви-здо-ро-вів, він з старанністю прийняв -ся за ра-бо-ту і пре-крас-но вико-нил стін-ну жи-во-пис.

Рас-ска-зи-ва-ють, що пре-по-доб-ний Па-хо-мий ще раз явився жи-во-пис-цу перед тим, як писати йому на стіні ізо-бра -Же-ня угод-ні-ка Бо-жія. Про-бу-див-шись, Со-ко-лов негай-но-но взявся за кисть, щоб не за-бути чор-ти особи пре-по-доб-но-го Па-хо-мія.

У 1843 та 1892 гг. жи-те-ли Си-па-но-ва б-ли чу-дес-но з-бав-ле-ни пред-ста-тельством пре-по-доб-но-го від по-жа-ра. Але осо-бен-но па-м'ят-на для нерехт-чан і всього-го Нерехт-ського краю за допомогою угод-ні-ка Бо-жия під час хо-лер-них епі-де-мій 1848 та 1853 рр.

З весни 1848 року хо-ле-ра силь-но роз-про-стра-ні-лася по Ко-стром-ської гу-бер-ні. У Нерехті почалася вона в травні і скоро перетворилася на мор. При-хо-жані се-ла Си-па-но-ва об-ра-ти-лися з мо-лит-вою до пре-по-доб-но-му Па-хо-мію, і він із-ба- вив їх від смертоносної виразки. Коли з-вер-ша-ли хрес-ний хід по селу і селищам при-хо-да, хвороба негайно-но при-кра-ща-лась; від-ча-ян-ні хворі-ні негай-но-но ви-здо-ра-ли-ва-ли. У Нерехту іко-на пре-по-доб-но-го при-не-се-на була в самий раз-гар епі-де-мії і залиша-лася десять днів, і там дуже ма-ло помер-ло із за-хворіл-ших, - всього-го 9 че-ло-век з 300. ле-ні-ям і дер-ням.

Через п'ять років по-вто-ри-лись по-доб-ні яв-лі-ня ми-ло-сти Бо-жи-ей по мо-літ-вам пре-по-доб-но-го Па-хо-мія . В одній селі був тяжко хворий хо-ле-рой старий. Без почуттів лежав він, і рідні чекали його смерті. Раптом він здригнувся і спитав: «Чи несуть угоди-ні-ка?» Йому ска-за-ли, що з об-разом вже входять до села. Хворий одразу ж підвівся, пішов на зустріч іконі і носив її по-домам дер-ни со-вер-шен-но здоровий. Так на-граж-де-на була віра в допомогу угод-ні-ка Бо-жия. Зате невірі на-ка-зи-ва-лось. Один лікар і дружина його сміялися над прихильністю прав-славних до ікон і на-бож-ністю на-роду. Того ж дня за-бо-ле-ли вони хо-ле-рою і в страшних му-че-ні-ях померли.

У 1866 році по мо-літ-вам пре-по-доб-но-го Па-хо-мія пре-крат-ся в Си-па-но-ве па-діж ско-та.

До 1892 го-ду со-вер-ши-лось чу-до над кре-стьян-кою Елі-за-ве-тою Фе-до-се-е-вою. Близько двох років у неї була нестер-пі-мая ло-мо-та в ногах і по-яс-ні-ці; хвора сна-ча-ла ледве хо-ді-ла, тому бо-лі по-лу-го-да майже не вста-ва-ла. Багато лічилася вона у лікарів, але нічого не допомагало. Ча-сто мо-ли-лась вона, про-ся Гос-по-да вра-зу-мити її, ку-да їй йти-ти на бо-го-мо-льє, щоб по-лучити ис-це -Ле-ня. Мо-літ-ва її була почула.

«У сні яс-но побачила я, — роз-ска-зи-ва-ла си-па-нов-скому свя-щен-нику Елі-за-ве-та, — буд- то мо-люсь у Па-хо-мі-їв день, 15 травня, ось тут у Тро-і-ци, стою ж я в огра-ді, так як на-ро-да б-ло безліч, а коли по-шли хресним ходом, від ікони пре-по-доб-но-го Па-хо-мия ис-хо-ди-ло незвичай-но-вен-не си-я- ня. Пре-по-доб-ний мені в цю ж ніч явився в тому виді, як на-пі-сан на іконі, і звелів сходити по-мо-ли-ся про ис-це-ле -Нії перед його мо-ща-ми. Як тільки я про-бу-ди-лась, одразу ж да-ла обіцянка сходити в Си-па-но-во до пре-по-доб-но-му і від-слу -жити мо-ле-бен; з цього ж дня виздоровлення моє пішло швидко, і ось я абсолютно здоровий. Не знаю, як і бла-го-да-рити угод-ні-ка».

Бла-го-да-ря мно-го-чис-лен-ним чу-до-тво-ре-ні-ям місце-ве по-чита-ня пре-по-доб-но-го в його оби- ті-лі на-ча-лось невдовзі після його кон-чини, як це видно з чу-да з Ірі-нар-хом. Після об-ре-те-ня мо-щої пре-по-доб-но-го Па-хо-мія (в 1675 го-ду) по-читання його, природно, уси -лі-ва-є-ся: устра-і-ва-є-ся при-діл в ім'я його в од-ну зв'язок з Тро-іц-кою цер-ко-в'ю і ка-мен-на гроб-ні- ця над мо-ща-ми. Двічі на рік місце-но свят-ну-є па-м'ять угод-ни-ка Бо-жия: 21 березня-та/3 ап-ре-ля - в день кон-чини, і 15/ 28 травня – у день його Ан-ге-ла. Тоді б-ва-є великий сте-чення бо-го-моль-ців до при-ход-ської Тро-і-це-Си-па-нов-ської церкви, сто-я- щей на місці за-кри-то-го в 1764 році мо-на-сти-ря.

Обитель в ім'я і розквіт, як пальма, і був прикладом духовної втіхи. Тому, преподобний Пахомій, моли Пресвяту Трійцю за спасіння наших душ.

Кондак преподобному Пахомію Нерехтському, глас 4

У пустині безмолвствуючи,/ единствую тя, Богоносе, шукаю ти Господа,/ Богу ж тобі не залишу єдиному бути в пустині,/ і Того наказом знижуючи до тебе неколі Ніж, як Пахоміє, молилися за спасіння душ наших.

Переклад: У пустині, мовчачи на самоті, ти шукав Господа, Бог же не залишив тебе одного в пустині, і за Його наказом прийшли до тебе кілька братів, з ними ж молячись Господу, ти спорудив шанований храм Трійці, в ньому ж предстоя, преподобний Пахомій, молись про спасіння наших душ.

Засновник Костянтинівського монастиря у Нерехті. Канонізований у лику преподобних.

Пам'ять 21 березня (прославлення), 15 травня (тезоіменитство), у Соборах Володимирських та Костромських святих.

Біографія

Народився у Володимирі у сім'ї священика. Семи років він був відданий вчитися священним книгам і, коли навик у Божественному Писанні, почав виявляти надзвичайну старанність до храму Божого.

Після смерті свого батька, будучи 12-річним юнаком, Яків з благословення матері пішов у Богородиці-Різдвяний монастир поблизу Володимира, а в 21 рік прийняв чернечий постриг з ім'ям Пахомій на честь преподобного Пахомія Великого.

Через кілька років інок Пахомій був висвячений на диякона єпископом Володимирським Алексієм (Бяконтом), майбутнім митрополитом Київським.

В 1352 він був висвячений в сан ієромонаха, а в 1365, після відновлення Костянтинівського монастиря, призначений був першим його ігуменом.

Влаштовуючи обитель, преподобний Пахомій згоряв бажанням усамітнення і незабаром пішов у пустельне місце поблизу Нерехти, де збудував храм і в глибокій старості помер 23 березня 1384 року.

Посилання

• Російський біографічний словник: У 25 т. / Під наглядом А. А. Половцова. 1896-1918.
• // Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона: У 86 томах (82 т. і 4 дод.). - СПб. , 1890-1907.
• Пахомій Нерехтський // Відкрита православна енциклопедія «Дерево»
• Річниця другого здобуття святих мощей преподобного Пахомія

Wikimedia Foundation. 2010 .

• Пахомій (архієпископ Астраханський)
• Пахоміха

Дивитись що таке "Пахомій Нерехтський" в інших словниках:

Пахомій Нерехтський Біографічний словник

ПАХОМІЙ НЕРЕХТСЬКИЙ- Сипанівський, Костромський, преподобний (ск. 21.05.1384). У н. XIV ст. у священика Свято Миколаївської церкви у Володимирі Ігнатія та його дружини Ганни народився син Яків. Хлопець рано звик до читання Божественного Писання та до відвідування Божих храмів. Після … Російська історія

Пахомій Нерехтський- (у світі Яків) преподобний, син священика Ігнатія, постриженник Різдвяного монастиря. Святитель Олексій, відновивши у Володимирі Костянтинівський монастир, поставив П. ігуменом цієї обителі, але аматор безмовності незабаром… Велика біографічна енциклопедія

Пахомій Нерехтський- (у світі Яків) преподобний, син священика Ігнатія, постриженник Різдвяного монастиря. Святитель Олексій, відновивши у Володимирі Костянтинівський монастир, поставив П. ігуменом цієї обителі, але аматор безмовності незабаром… Енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза та І.А. Єфрона

Пахомій Нерехтський- (Яків) – преп., постриженник різдвяного монастиря, ігумен константиновського мон. у Володимирі, де залишався недовго, а пішов у Нерехти і заснував там обитель; помер П. в 1384 р., мощі його спочивають під спудом у церкві скасованого. Повний православний богословський енциклопедичний словник

ПАХОМІЙ НЕРЕХТСЬКИЙ

Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО".

Пахомій Нерехтський (+1384), преподобний.

Преподобний Пахомій Нерехтський, у світі Яків, народився у сім'ї священика у Володимирі на Клязьмі. Отець Якова був священиком у церкві святителя Миколая, його ім'я Ігнатій, мати називалася Ганна. Обидва вони були люди богобоязливі і дали своєму синові благочестиве виховання; сім років він був відданий вчитися священним книгам і, коли навик у Божественному Писанні, почав виявляти надзвичайну старанність до храму Божого.

Батько його тоді помер, залишивши Якова 12-річним сиротою, а мати не пре-пят-ст-вовала сину виконати його благочестиве намір і благословила сина на шлях чернецтва.

По досягненні 21 року він прийняв постриг у Богородиці-Різдвяному Володимирському монастирі і покірно проходив в обителі різні послухи.

Пройшло багато часу. Ігумен монастиря, бачачи працьовитість і смиренність преподобного Пахомія, приводить його до святого Алексія, намісника Московського митрополита Феогноста, і просить посвятити Пахомія в диякони. Святий Олексій охоче виконує це. І в сані диякона преподобний прожив у Богородиці-Різдвяному монастирі багато років, близько десяти, а потім став настоятелем Царе-Константинівської обителі поблизу міста Володимира. Святитель Алексій, відновивши стародавню обитель в ім'я рівноапостольного царя Костянтина, не знайшов для неї більш відповідного ігумена, ніж преподобний Пахомій, чесноти якого давно знав він. Прибувши 1362 року у Володимир, щоб оглянути відтворену обитель, святитель Алексій поставив Пахомія її начальником.

Декілька років керував преподобний обителью, встоюючи в ній порядок життя, назидаючи братію словом і прикладом. Але, прагнучи до безмовного пустельного житію, вночі, таємно від братії залишає преподобний Пахомій Царе-Костянтинівську обитель і віддаляється в Костромські межі, на місце, яке називалося Нерехта.

Тут, на річці Гриденці, знайшов зручне місце для чернечого життя - піднесений півострів у глухому лісі. Преподобний звернувся до жителів посади Нерехти з проханням оселитися та влаштувати обитель у містечку Сипанове, Костромського краю. Нерехтці з радістю погодилися і взяли участь у влаштуванні обителі.

Преподобний Пахомій написав образ Святої Трійці і з молебним співом приніс його на місце, де поклав спорудити храм в ім'я Святої Трійці. Закінчивши шикування храму, святий Пахомій зайнявся упорядкуванням порядку в новій обителі, яка поступово населялася ченцями. У нововлаштованій обителі ченці мали самі обробляти землю і харчуватися працями рук своїх, у чому святий перший подавав приклад братії.

Преподобний помер 21 березня 1384 року в глибокій старості і був похований у заснованому ним Троїцькому храмі. Одним із його учнів, Іринархом, була написана ікона святого.

Св. мощі його, набуті нетлінними в 1657, почивали у відкритій раку в церкві його рідного монастиря. У 1675 р., преподобний Пахомій був канонізований Російською Православною Церквою і зарахований до лику святих.

Основна пам'ять преподобного Пахомія відбувається 15 травня, у день тезоіменитства святого, 21 березня – у день преставлення.

Тропар Пахомію Нерехтському, глас 4

Житійські поголоси, преподобне, відкинувся і, як птах, знайшов у пустелі безмовність, і в ній водворився склав еси обитель Пресвяті Трійці, в молитвах і трудах старанно Богові, процвів як фінікс, був образ утішення духовного. Трійцю спастися душам нашим.

Використані матеріали

http://days.pravoslavie.ru/Life/life1072.htm

http://www.saints.ru/p/Pahomii_Nerehtskii.html

Швидше за все в одній з дат друкарської помилки: 1657 або 1675. Мощі зазвичай знаходять у рік прославлення.

ДРЕВО – відкрита православна енциклопедія: http://drevo.pravbeseda.ru

Про проект | Хронологія Календар | Клієнт

Православна енциклопедія Древо. 2012

Дивіться ще тлумачення, синоніми, значення слова та що таке ПАХОМІЙ НЕРЕХТСЬКИЙ у російській мові в словниках, енциклопедіях та довідниках:

• ПАХОМІЙ НЕРЕХТСЬКИЙ
  Пахомій Нерехтський (у світі Яків) - преподобний, син священика Володимира Ігнатія, постриженник Різдвяного монастиря. Святитель Олексій, відновивши у Володимирі...
• ПАХОМІЙ НЕРЕХТСЬКИЙ в Енциклопедичному словнику Брокгауза та Євфрона:
  (у світі Яків) - преподобний, син священика Ігнатія, постриженник Різдвяного монастиря. Святитель Олексій, відновивши у Володимирі Костянтинівський монастир, поставив...
• ПАХОМІЙ НЕРЕХТСЬКИЙ в Енциклопедії Брокгауза та Ефрона:
  (у світі Яків)? преподобний, син священика Володимира Ігнатія, постриженник Різдвяного монастиря. Святитель Олексій, відновивши у Володимирі Костянтинівський монастир, поставив...
• ПАХОМІЙ
  (Pachomios) [близько 287, Сні (Еснех), Верхній Єгипет, - 14.5.347, Пабау (Фебоу), там же], засновник кіновітства (товариської форми чернецтва). Син...
• ПАХОМІЙ
  ПАХОМІЙ ЛОГОФЕТ (Пахомій Серб) (? - 1480-і рр..), рус. письменник-агіограф, чернець. Виходець із Сербії. Житія Кирила Білозерського та Варлаама Хутинського, засновника …
• ПАХОМІЙ у Великому російському енциклопедичному словнику:
  ПАХОМІЙ ВЕЛИКИЙ (бл. 290-346), христ. святий, чернець. Родом з Єгипту, трудився у Фіваїдській пустелі. Вперше заснував монастир на засадах гуртожитку.
• ПАХОМІЙ у словнику Синонімів російської.
• ПАХОМІЙ у Повному орфографічному словнику російської мови:
  Пахомій, (Пахомійович, Пахоміївна та Пахомійович, …
• ПАХОМІЙ в Сучасному тлумачному словнику, БСЕ:
  Кенський (пом. прибл. 1515), преподобний, учень преподобного ОлександраОшевенського, засновник і перший ігумен Пахомієвої Спасо-Преображенської Кенської пустелі (скасована у 1764). …
• ПАХОМІЙ РОСІЙСЬКИЙ
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Пахомій Російський, Афонський (+ 1730), преподобномученик. Пам'ять 7 травня в день смерті.
• ПАХОМІЙ КЕНСЬКИЙ у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Пахомій Кенський (+ бл. 1515), ігумен, преподобний. Пам'ять у першу суботу після Хрещення.
• ПАХОМІЙ ВЕЛИКИЙ у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Пахомій Великий (+ 348), преподобний, учень преп. Паламона Фіваїдського, поряд з Антонієм Великим...
• ПАХОМІЙ ВАЛААМСЬКИЙ у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Пахомій Валаамський (+ 1578), послушник, преподобномученик. Пам'ять 20 лютого. Мученицьки постраждав 20 років.
• ПАХОМІЙ (ШПАКІВСЬКИЙ) у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Пахомій (Шпаковський) (1672 - 1723), митрополит Воронезький та Єлецький. Народився на початку …
• ПАХОМІЙ (ТУРКЕВИЧ) у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Пахомій (Туркевич) (1864 – 1937), ігумен, преподобномученик. У світі Туркевич Павло Акимович. …
• ПАХОМІЙ (СИМАНСЬКИЙ) у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Пахомій (Сіманський) (+ 1789), єпископ Устюзький та Тотемський. З 1753 р. – архімандрит Волоколамського...
• ПАХОМІЙ (ГАЧИЧ) у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Пахомій (Гачич) (нар. 1952), єпископ Вранський. У світі Томислав Гачич, народився 17 жовтня 1952 року.
• ПАХОМІЙ ЛОГОФЕТ в Короткій біографічній енциклопедії:
  Пахомій Логофет – відомий агіограф, родом серб, інок Афонської гори. З'явився у Москві близько 1440 року; близько 20 років провів …
• ПАХОМІЙ (ПИСЬМЕННИК XVII СТОЛІТТЯ) в Короткій біографічній енциклопедії:
  Пахомій – письменник XVII століття. З 1638 по 1641 був ігуменом Хутинського новгородського монастиря, потім архієпископом астраханським; помер в …
• ПАХОМІЙ (ПИСЬМЕННИК XVI СТОЛІТТЯ) в Короткій біографічній енциклопедії:
  Пахомій – письменник XVI століття, чернець. Відомий як укладач повісті про ярославських князів Василя і Костянтина Всеволодовича (XIII століття) і …
• ПАХОМІЙ ЛОГОФЕТ у Великому енциклопедичному словнику:
  (Пахомій Серб) (?-1480-і рр.) російський письменник-агіограф (житія Кирила Білозерського та Варлаама Хутинського, засновника Хутинського монастиря); віртуоз орнаментального стилю "плетіння...
• ПАХОМІЙ ЛОГОФЕТ у Великій радянській енциклопедії, БСЕ:
  Логофет, Пахомій Серб (р. народження та смерті невідомі), вчений монах, письменник-агіограф 15 ст. Серб за походженням. Прибув із Афона на …
• ФЕОДОР ОСВЯЧЕНИЙ у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Феодор Освячений (бл. 316 – 368), преподобний. Учень преподобного Пахомія Великого. Названий «освяченим»...
• СОБОР КОСТРОМСЬКИХ СВЯТИХ у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Собор Костромських святих Пам'ять 23 січня. Понад 30 угодників Божих подвизалися у чернечому подвигу на …
• СЕРАФІМ САРОВСЬКИЙ у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Серафим Саровський (1754 – 1833), преподобний, великий подвижник Російської Церкви. Пам'ять 2 січня.
• КОСТРОМСЬКА ЄПАРХІЯ у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". Костромська та Галицька єпархія Руської Православної Церкви. Адреса: Росія, 156000, м. Кострома, вул. …
• КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА у Православній енциклопедії Древо:
  Відкрита православна енциклопедія "ДРЄВО". У статті неповна розмітка. Константинопольська Православна Церква - Помісна Автокефальна Церква. Інше офіційне найменування …

На початку XIV ст. у священика Свято-Миколаївської церкви міста Володимира Ігнатія та дружини його Анни народився син Яків. Благочестивий настрій панував у сім'ї. Рано юнак звик до читання Божественного Писання та до відвідин Божих храмів. Особливо любив він монастир Різдва Пресвятої Богородиці, де спочивали мощі св. благовірного вів. князя Олександра Невського. Після смерті батька свого Яків вчинив туди і прийняв постриг із назвою йому імені Пахомій. Йому тоді був 21 рік. Мати йому не перешкоджала. Початкового ченця доручили строгому старцеві, який перш за все навчив його повному зреченню своєї волі та чернечої стриманості. Підкорявся він йому беззаперечно. Коли ж митрополит Алексій відновив на околицях Володимира стародавній Царе-Костянтинів монастир, він обрав настоятелем його Пахомія (1362). Але потім Пахомій пішов на безмовність в Костромську область поблизу Нерехти і за 2 версти від цього селища, на урочищі Сипанове, що відрізнявся своєю красою, заснував інший монастир. Жителі Нерехти прийняли його з радістю. Монастиря у цьому краю не було. Всі пішли хресною ходою в Сипанове, дружно взялися за роботу, і монастир незабаром був закінчений. Багато хто висловив бажання туди вчинити. Монастир був загальножительним, і головним заняттям ченців після молитви мало бути землеробство годуватися вони повинні були своїми працями. Але, пам'ятаючи, що монастир споруджений був руками мирян, преподобний спорудив для них за стінами його готель, де він приймав їх, заспокоював і розмовляв із ними.

Раз під час водосвяття 1 серпня преподобний зцілив схибленого від запою, осінивши його хрестом; хворому здалося, що від хреста йде полум'я, і ​​він з криком кинувся у воду і пробув там весь час водосвяття, молячись зі сльозами. Розум повернувся до нього. Після водосвяття покликав його, благословив і дав йому просфору.

Помер прп. Пахомій 21 березня 1384 зі словами: "У руці Твої, Господи, віддаю дух мій!" Непомітний натовп народу зібрався на його поховання. Святі мощі його. придбані нетлінними в 1675 р., відпочивали у відкритій раку в церкві його скасованого монастиря, що стала парафіяльною церквою села Сипанова.

У 1840 р. захворів іконописець Соколов, який працював над реставрацією Сипанівської церкви. Він зрозумів, що Бог карає його за недбале ставлення до роботи. Вночі уві сні прийшов йому прп. Пахомій і сказав: "Устань і більше так не роби!" Соколов прокинувся зціленим. За цим видінням він написав ікону преподобного зі свитком у руці, на якому були написані його слова: "Браття, терпіть будь-яку скорботу і тісноту на цьому місці, нехай обернете милість Божу!" Ікону цю принесли в Нерехту під час холери 1846, і з 300 хворих 291 одужав. У 1853 р. епідемія повторилася; один старий, що був без пам'яті, раптом розплющив очі і запитав: "Йде угодник Божий?" У цей час святу ікону вносили до села. Він став здоровим і сам носив святу ікону в хресному ходіз дому до будинку. Цього разу померли лише лікар та його дружина, які невірували та сміялися над шануванням святих ікон. Після молебню прп. Пахомію в 1842 р. припинилася пожежа і в 1853 р. - відмінок худоби. У 1892 р. прп. Пахомій з'явився селянці Єлизаветі Феодосєєвої, хворої на нирки, і звелів їй йти в Сипанове на прощу. Їй відразу ж стало легше, а остаточне лікування вона отримала біля мощей прп. Пахомія.

Пахомій Нерехтський(у світі Яків Ігнатьєв; початок XIV століття, Володимир - 23 березня, поблизу Нерехти) - ігумен Російської православної церкви, перший ігумен відновленого Костянтинівського монастиря (нині закритий монастир у межах міста Володимир), засновник чоловічого монастиряна Нерехті. Канонізований у лику преподобних.

Біографія

Народився у Володимирі у сім'ї священика. Семи років він був відданий вчитися священним книгам і, коли навик у Божественному Писанні, почав виявляти надзвичайну старанність до храму Божого.

Після смерті свого батька, будучи 12-річним юнаком, Яків з благословення матері пішов у Богородиці-Різдвяний монастир поблизу Володимира, а в 21 рік прийняв чернечий постриг з ім'ям Пахомій на честь преподобного Пахомія Великого.

Через кілька років інок Пахомій був висвячений на диякона єпископом Володимирським Алексієм (Бяконтом), майбутнім митрополитом Київським.

В 1352 він був висвячений в сан ієромонаха, а в 1365, після відновлення Костянтинівського монастиря, призначений був першим його ігуменом.

Влаштовуючи обитель, преподобний Пахомій згоряв бажанням усамітнення і незабаром пішов у пустельне місце поблизу Нерехти, де збудував Троїцький храм і в глибокій старості помер 23 березня 1384 року.

Мощі

Співи

• Тропар, глас 4:

• Кондак, голос 4:

Напишіть відгук про статтю "Пахомій Нерехтський"

Примітки

Література

• Житія російських святих. Вид-во «Сибірська благодзвонниця», Москва, Том 1, 2008, стор 100-105. ISBN 978-5-91362-096-5.

Посилання

• Російський біографічний словник: У 25 т. / Під наглядом А. А. Половцова. 1896-1918.
• // Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона: 86 т. (82 т. і 4 доп.). - СПб. , 1890-1907.
• // Відкрита православна енциклопедія "Дерево"

Уривок, що характеризує Пахомій Нерехтський

Настав останній день Москви. Була ясна весела осіння погода. Була неділя. Як і в звичайні неділі, благовістили на обід у всіх церквах. Ніхто, здавалося, ще не міг зрозуміти того, що чекає на Москву.
Тільки два покажчики стану суспільства висловлювали те становище, у якому була Москва: чернь, тобто стан бідних покупців, безліч ціни на предмети. Фабричні, дворові та мужики величезним натовпом, у який замішалися чиновники, семінаристи, дворяни, цього дня рано-вранці вийшли на Три Гори. Постоявши там і не дочекавшись Растопчина і переконавшись у тому, що Москва буде здана, цей натовп розсипався по Москві, по питних будинках і шинках. Ціни у цей день також вказували на стан справ. Ціни на зброю, на золото, на вози та коней все йшли підносячись, а ціни на папірці та на міські речі все йшли зменшуючись, так що в середині дня були випадки, що дорогі товари, як сукна, візники вивозили вщент, а за мужицького коня платили п'ятсот карбованців; меблі ж, дзеркала, бронзи віддавали задарма.
У статечному і старому будинку Ростових розпад колишніх умов життя виявився дуже слабким. Стосовно людей було тільки те, що в ніч зникло троє людей з величезної двірні; але нічого не було вкрадено; і щодо цін речей виявилося те, що тридцять підвід, що прийшли з сіл, були величезне багатство, якому багато хто заздрив і за які Ростовим пропонували величезні гроші. Мало того, що за ці підводи пропонували величезні гроші, з вечора і рано-вранці 1 вересня на двір до Ростових приходили послані денщики та слуги від поранених офіцерів і притягувалися самі поранені, поміщені у Ростових і в сусідніх будинках, і благали людей Ростових похлопот те, щоб їм дали підводи для виїзду з Москви. Дворецький, до якого зверталися з такими проханнями, хоч і шкодував поранених, рішуче відмовляв, говорячи, що він навіть не посміє доповісти про те графові. Як не жалюгідні були поранені, було очевидно, що, віддай одну підводу, не було причини не віддати іншу, все - віддати і свої екіпажі. Тридцять підвод не могли врятувати всіх поранених, а в загальному лиху не можна було не думати про себе та свою сім'ю. Так думав дворецький за свого пана.
Прокинувшись вранці 1-го числа, граф Ілля Андрійович потихеньку вийшов зі спальні, щоб не розбудити до ранку тільки графиню, що заснула, і в своєму ліловому шовковому халаті вийшов на ганок. Підводи, пов'язані, стояли надвір. Біля ганку стояли екіпажі. Дворецький стояв біля під'їзду, розмовляючи зі старим денщиком і молодим, блідим офіцером із підв'язаною рукою. Дворецький, побачивши графа, зробив офіцеру та денщику значний і суворий знак, щоб вони пішли.
– Ну, що, все готове, Васильовичу? - сказав граф, потираючи свою лисину і добродушно дивлячись на офіцера та денщика і киваючи їм головою. (Граф любив нові обличчя.)
- Хоч зараз запрягати, ваше сіятельство.
- Ну і славно, ось графиня прокинеться, і з богом! Ви що, панове? – звернувся він до офіцера. – У мене в домі? - Офіцер присунувся ближче. Бліде обличчя його спалахнуло раптом яскравою фарбою.
- Граф, зробіть ласку, дозвольте мені... заради бога... десь притулитися на ваших підводах. Тут у мене нічого з собою немає... Мені на возі... все одно... - Ще не встиг домовити офіцер, як денщик з тим самим проханням для свого пана звернувся до графа.
– А! так, так, так, – поспішно заговорив граф. - Я дуже, дуже радий. Васильовичу, ти розпорядися, ну там очистити один чи два вози, ну там… що ж… що треба… – якимись невизначеними виразами, що то наказуючи, сказав граф. Але в ту ж мить гарячий вираз подяки офіцера вже закріпив те, що він наказував. Граф озирнувся довкола себе: на дворі, у воротах, у вікні флігеля виднілися поранені та денщики. Всі вони дивилися на графа і посувалися до ганку.