Українська патріархія. Українська православна церква

Текст підготовлений у рамках проекту «Динаміка релігійної ситуації та конфесійна ідентичність у Московському регіоні». При реалізації проекту використовуються засоби державної підтримки, виділені як грант відповідно до розпорядження Президента Російської Федераціївід 05.04.2016 № 68-рп та на підставі конкурсу, проведеного Національним благодійним фондом.

Православна церква біля України; не визнана канонічною жодної з Помісних православних церков. Назва походить від Українського екзархату Російської православної церкви, із зазначенням юрисдикції для розрізнення в назві від Української православної церкви (далі – УПЦ), яка перебуває у складі Російської православної церкви.

Історія

Виникнення церкви тісно пов'язане з політичною ситуацією в країні та здобуттям їй у 1991 р. незалежності. Вже наприкінці 1980-х років. у зв'язку зі зростанням сепаратистських настроїв на заході України активізувалася діяльність церков з акцентом на національну самобутність – насамперед Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков (далі – УАПЦ), які нерідко вступали у конфлікти з Російською православною церквою. Для врегулювання становища в 1990 р. Священним синодом Російської православної церкви було прийнято рішення про надання Українському та Білоруському екзархатам статусу автономії, а згодом і незалежності з правом мати власні Синоди та самостійно обирати собі главу. Коли 1991 р. Україна в односторонньому порядку оголосила про вихід із СРСР, перший її президент Леонід Кравчук повною мірою підтримував плани Філарета щодо створення «незалежної церкви у незалежній державі».

У 1992 р. УПЦ зажадала у Російської православної церкви автокефалію (церковну незалежність), у якій їй було відмовлено під приводом, що Архієрейський собор немає права вирішувати такі питання. На Архієрейському соборі Російської православної церкви в Москві українські єпископи не підтримали свого предстоятеля, внаслідок чого митр. Філарета вимагали піти у відставку, він спочатку погодився, а потім повернувся до Києва і відмовився, у зв'язку з чим 11 червня того ж року був позбавлений священства.

1992 р. обрали нового предстоятеля Українського екзархату Російської православної церкви, яким став митрополит Володимир (Сабодан). Після цього митр. Філарет з архієреями, що зберегли йому вірність, ініціював собор з об'єднання частини УПЦ і УАПЦ, на якому в 1992 році з'явилася нова структура. православна церкваКиївського патріархату (далі – УПЦ КП). На соборі обрали й главу нової церкви- Патріарха Мстислава (Скрипника). Після цього собору три єпископи УАПЦ подали прохання на перехід до Російської православної церкви. Паралельно з цим деяка частина УАПЦ не визнала об'єднання та не захотіла входити до структури Київського патріархату. На даний момент головою конфесії є патріарх Філарет (Денисенко), 22 жовтня 1995 р. його інтронізували на патріарший престол. Офіційний титул – « Святіший ПатріархКиївський та всієї Русі-України».

Загалом для УПЦ КП характерна досить тверда націоналістична позиція; її прихильників постійно звинувачують у насильницьких захопленнях парафій УПЦ на території України. Після зміни влади в Україні внаслідок політичної кризи 2013-2014 років. та подій на Майдані Незалежності проекти з набуття церквою автокефалії підтримуються Верховною радою та Президентом; у червні 2016 р. Верховною радою було підписано звернення до Вселенського патріархату (Константинопольської православної церкви) з проханням про утворення на території країни єдиної церковної організації, яка б об'єднала УПЦ КП, УПЦ (що знаходиться у складі Російської православної церкви) та УАПЦ, так що цим було б подолано.

До цього, у 1993-1994, 2007-2008 та 2015 рр. Київський патріархат робив також спроби піти на об'єднання з УАПЦ з метою об'єднаними зусиллями домогтися у Константинополя шуканого статусу, апелюючи до того, що Київська митрополія, що була раніше під керівництвом греків, в 1686 р. була незаконно передана Московському патріархату. Політика Вселенського патріархату в цьому відношенні, однак, відрізняється крайньою обережністю у зв'язку з можливими конфліктами з Російською православною церквою, відносини з якою у нього і так останнім часом складаються не найсприятливіші.

Церква підтримує євхаристійне спілкування з Македонською та Чорногорською православними церквами, статус яких не був визнаний Сербською православною церквою, а також з Українськими православними церквами, що перебувають в юрисдикції Константинополя в США та Канаді.

Практика

Культова практика має типові для православ'я регіональні особливості. Богослужіння переважно проводиться українською мовою, проте трапляються випадки вживання церковнослов'янської та російської (на парафіях у Росії та Україні), грецької, англійської та японської мов як богослужбові.

Чисельність

Більшість представників цієї конфесії проживає в Україні. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного в Україні у лютому 2016 р., 38% православних України відносять себе до УПЦ КП.

У Росії, згідно з державною статистикою, зареєстровано вісім громад та одне єпархіальне управління у Московській області. Єдиний храм УПЦ КП на території Росії – Богоявленський собор у м. Ногінськ Московської обл. – належить Богородській єпархії, яку очолює митр. Адріан (Старина). 3 жовтня 2016 р. Ногінський міський суд ухвалив ухвалу про його знесення. Крім того, на території Росії діє Обоянсько-Білгородська єпархія УПЦ КП, але храмів у неї немає і богослужіння проводять у пристосованих для цього домашніх приміщеннях. Громади УПЦ КП були присутні на території Криму, проте зараз на території Криму відсутні зареєстровані релігійні організаціїцієї церкви.

В інших країнах УПЦ КП має послідовників серед української діаспори, у тому числі у США, Канаді, Австралії, країнах ЄС, Японії та Парагваї.

Література

Конфесійна ситуація в Україні: історія та сучасність. - М.: Інститут етнології та антропології ім. Н.М. Міклухо-Макла РАН, 2011. - 365 с.

Драбинко А. Православ'я у посттоталітарній Україні (віхи історії). - К.: 2002. - 296 с.

Єленський В. Релігія після комунізму: Україна у центрально-східноєвропейському контексті. Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2002. - 420 с.

Історія релігії в Україні. – Т. 10. Релігія та Церква років незалежності України / За ред. А. Колодного. - Київ-Дрогобич: Коло, 2003. - 613 с.

А. Зигмонт та Є. Воїнов

Http://www.pravoslavie.ru/86919.html

Публікації

Патріархія.ru

Проповіді Предстоятеля

ПРАВОСЛАВНИЙ КАЛЕНДАР

Тиждень 12-й після П'ятидесятниці. Голос 3-й.

Стрітення Володимирської ікони Пресвятої Богородиці(свято встановлено на згадку про порятунку Москви від навали Тамерлана в 1395 року).

Мчч. Адріана та Наталії (305–311). Блж. Марії Дівєєвської (1931).

Прп. Адріана Ондрусовського (1549). Собор Нижегородських святих (перехідне святкування в першу неділю після 126 серпня).

Сщмч. Петра Євлєва пресвітера (1918); св. Георгія Косова ісп., пресвітера (1928); сщмч. Віктора Елланського пресвітера, мчч. Димитрія Морозова, Петра Бордана та св. Романа Медведя ісп., Пресвітера (1937). Набуття мощей свт. Миколи Ісп., Митр. Алма-Атинського (2000).

Псково-Печерської ікони Божої Матері, що називається «Зворушення» (1524).

Ран. - Єв. 1-е, Мф., 116 зач., XXVIII, 16-20. Літ. - 1 Кор., 158 зач., XV, 1-11. Мф., 79 зач., XIX, 16-26. Богородиці: Флп., 240 зач., ІІ, 5-11. Лк., 54 зач., X, 38-42; XI, 27-28.

Згідно з інформацією, наданою порталу «Анти-розкол» джерелом у Київському Патріархаті, керуючий Дрогобицько-Самбірською єпархією УПЦ КП «архієпископ» Яків (Макарчук) фактично втратив контроль над підвідомчим йому духовенством. Причиною цього є розчарування кліриків у правлячому «архієреї», який неодноразово провокував гучні скандали своєю агресивністю та нетактовною поведінкою.

Рішення про цю хіротонію було прийнято на засіданні Священного Синоду«Української Православної Церкви Київського Патріархату» (УПЦ КП), яке проходило 27 липня 2013 р. На цьому ж засіданні «єпископ» Лаврентій (Мигович) був звільнений від управління Харківської єпархії.

Згідно з інформацією, наданою порталу «Анти-розкол» джерелом у Київському Патріархаті, 25 серпня 2013 р. віруючі м. Самбір Львівської області, які зібралися у місцевому Різдво-Богородичному кафедральний собор, вигнали свого правлячого «архієрея»

Розмірковуючи стан справ у сучасному житті українського Православ'я, слід відзначити значне посилення позицій Київського Патріархату, який виробив нову тактику в реалізації свого автокефального проекту. Розвиток кризових явищ в "Українській Автокефальній Православній Церкві" здатний докорінно змінити релігійну ситуацію в Україні, утвердивши монополярність серед православних християн, які перебувають у розколі.

27 липня 2013 р. у Києві відбулося чергове засідання Священного Синоду «Української Православної Церкви Київського Патріархату» (УПЦ КП). Як і передбачалося, одним із найважливіших питань, які обговорювалися на синодальному засіданні, було становище «єпископа Харківського та Богодухівського» Лаврентія (Миговича).

Як повідомило редакцію порталу «Анти-розкол» джерело в Київському Патріархаті, після опублікованих на нашому ресурсі матеріалів про «єпископа Харківського та Богодухівського» Лаврентія (Миговича) останній був викликаний для пояснень до «патріарха Київського і всієї Русі-України» Філарета (Денисенко) ...

10 липня 2013 р. прес-служба Московсько-Богородської єпархії "Української Православної Церкви Київського Патріархату" (УПЦ КП) опублікувала офіційне звернення до читачів сайту названої єпархії. Іменуючи "митрополита Львівського та Сокальського" Димитрія (Рудюка) "гордим балакуном" та "підбурювачем негараздів між людьми", автори звернення висловлюють цілковиту підтримку іншому кандидату в Предстоятелі УПЦ КП, яким є "митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський". Приводом для написання звернення послужили підозри керуючого Московсько-Богородською єпархією "митрополита" Адріана (Старини) щодо можливого глузливого ставлення до нього "митрополита" Димитрія (Рудюка).

24 жовтня 2012 р. на 85 році життя помер "митрополит" Євсевій (Політило), який перебував на спокої, колишній керуючий Рівненської єпархії "Української Православної Церкви Київського Патріархату".

Чергове засідання Священного Синоду "Української Православної Церкви Київського Патріархату" (УПЦ КП) відбулося 21 жовтня 2011 р. під головуванням "патріарха Київського та всієї Русі-України" Філарета (Денисенко).

Чергове засідання Священного Синоду неканонічної релігійної організації "Українська Православна Церква Київський Патріархат" (УПЦ КП) відбулося 27 липня 2011 р. під головуванням "патріарха Київського та всієї Русі-України" Філарета (Денисенко).

Колишнього керуючого Луганською єпархією "Української Православної Церкви Київського Патріархату" (УПЦ КП) "єпископа" Тихона (у світі Тараса Івановича Петранюка) оголошено в кримінальний розшук, причиною чого послужило скоєння ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство в особливо великих розмірах). 10 березня 2010 р. "єпископ" Тихін шахрайським шляхом заволодів грошима мешканця міста Луганська у розмірі 100 тисяч доларів США, після чого втік.

Чергове засідання Священного Синоду неканонічної релігійної організації "Українська Православна Церква Київський Патріархат" (УПЦ КП) відбулося 13 травня 2011 р. під головуванням "патріарха Київського та всієї Русі-України" Філарета (Денисенко).

Чергове засідання Священного Синоду неканонічної релігійної організації "Українська Православна Церква Київський Патріархат" (УПЦ КП) відбулося 17-18 березня 2011 р. під головуванням "патріарха Київського та всієї Русі-України" Філарета (Денисенко).

Вчора "архієпископ Донецький та Маріупольський" Сергій (Горобцов), "ієрарх" неканонічної "Української Православної Церкви Київського Патріархату" (УПЦ КП) повідомив редакції офіційного сайту УПЦ КП про свою рішучість вчинити акт самогубства. Приводом для цього він назвав перехід храму села Кам'янка Тельманівського району, що готується, парафіяльній громаді Московського Патріархату.

24 грудня 2010 р. на шістдесят сьомому році життя помер колишній "єпископ Харківський та Богодухівський" "Української Православної Церкви Київського Патріархату" Флавіан (Пасічник). Причиною смерті стало захворювання цукровим діабетом. Внаслідок розвитку тілесної недуги "єпископ" Флавіан повністю осліп і йому була ампутована частина ноги.

Згідно з інформацією, що розповсюджується "Українською Автокефальною Православною Церквою", у складі Німецького деканату "Української Православної Церкви Київського Патріархату" (УПЦ КП) перебуває колишній "ієродиякон" Маркус Гуйгенс, який здійснив операцію з пересадки статі. При входженні до складу Німецького деканату Мартін Гуйгенс був названий "матінкою" Стефанією і одягнений у жіночий чернечий одяг...

Рішенням Священного Синоду "Української Православної Церкви Київського Патріархату" (УПЦ КП), прийнятим 13 грудня 2010 р., "єпископ Луганський та Старобільський" Тихон (Петранюк) був усунений від управління єпархією за "невиконання обов'язків правлячого архієрея", а також " негідне архієрейського сану" і "підриває авторитет Київського Патріархату".

"Архерейська" хіротонія "архімандрита" Агапіта (Гуменюка) відбулася 8 серпня 2010 р. у Свято-Володимирському кафедральному соборі м.Києва. Очолив висвячення Предстоятель УПЦ КП "патріарх Київський та всієї Русі-України" Філарет (Денисенко).

Як повідомлялося раніше, на засіданні Священного Синоду "Української Православної Церкви Київського Патріархату", що проходило 27 липня 2010 р., було прийнято рішення про висвячення намісника Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря "архімандрита" Агапіта (Гуменюка) єпархії. На виконання цього рішення 7 серпня 2010 р. у Київському Свято-Володимирському кафедральному соборі було здійснено чин "архієрейського" назви "архімандрита" Агапіта, який очолив Предстоятель УПЦ КП "патріарх Київський та всієї Русі-України" Філарет (Денисенко).

27 липня 2010 р. під головуванням "патріарха Київського та всієї Русі-України" Філарета (Денисенко) відбулося засідання Священного Синоду "Української Православної Церкви Київського Патріархату" (УПЦ КП), на якому були прийняті наступні рішення: 1) На вдовствуючу Львівську архієрейську кафедру був призначений "митрополит Переяслав-Хмельницький та Бориспільський" Димитрій (Рудюк). У зв'язку з цим призначенням останній був звільнений з посади ректора Київської Православної Богословської Академії, однак зберіг за собою такі важливі посади, як Головування в Навчальному комітеті та постійне членство у Священному Синоді УПЦ КП.

У ніч із 5 на 6 липня 2010 р. після тяжкої хвороби на 65-му році життя помер "митрополит Львівський та Сокальський" Андрій (Горак), "ієрарх" неканонічної "Української Православної Церкви Київського Патріархату" (УПЦ КП). Архієрейське висвячення він прийняв у Московському Патріархаті, але в 1992 р. ухилився в розкол, за що був позбавлений священного сану в канонічній Церкві. Наразі Львівська єпархія УПЦ КП є вдовою. Призначення нового правлячого "архієрея" у Львівську єпархію, що є однією з найбільших і авторитетних у Київському Патріархаті, може істотно змінити внутрішній розклад сил у керівництві УПЦ КП і безпосередньо відбитися на процесі підготовка наступника 81-річного "патріарха Київського і України" Філарету (Денисенко).

У неканонічній "Українській Православній Церкві Київського Патріархату" відбулося висвячення нового "архієрея". Згідно з рішенням Священного Синоду УПЦ КП, прийнятим 13 грудня 2009 р., на вакантну Чернівецько-Кіцманську кафедру було обрано "ієромонаха" Марка (Грінчевський), клірика Хмельницької єпархії УПЦ КП. 17 грудня 2009 р. відбулося висвячення "ієромонаха" Марка під "єпископа Чернівецького та Кіцманського".

Таким чином, до теперішнього часу склад "єпископату" Київського Патріархату розширився до 42 "архієреїв".

13 грудня 2009 р. під головуванням "патріарха Київського та всієї Русі-України" Філарета (Денисенко) відбулося засідання Священного Синоду "Української Православної Церкви Київського Патріархату". Серед найбільш значущих рішень, ухвалених на цьому засіданні, можна назвати такі:

*У зв'язку з тяжкою тривалою хворобою "архієпископ Чернівецький і Кіцманський" Варлаам (Пилипишин) був відсторонений від управління єпархією та звільнений на спокій.

На засіданні Священного Синоду "Української Православної Церкви Київського Патріархату" від 21 жовтня 2009 р. було прийнято рішення про висвячення "ієромонаха" Симеона (Зінкевича) до "єпископа Дніпропетровського і Павлоградського" та "ієромонаха" Тихона (Петранюка) ".

До свого обрання на "архієрейське" служіння "ієромонах" Симеон був секретарем Київської Патріархії, а "ієромонах" Тихін був насельником Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря.

На засіданні Священного Синоду "Української Православної Церкви Київського Патріархату", яке проходило 21 жовтня 2009 р., було ухвалено рішення про висвячення "архімандрита" Єпіфанія (Думенко) у "єпископа Вишгородського", вікарія Київської єпархії.

Через три тижні після обрання, 14 листопада 2009 р., у Свято-Володимирському соборі м. Києва, відбувся чин наречення "архімандрита" Єпіфанія в "єпископа Вишгородського".

Дфокумент, за допомогою якого частина духовенства, причетного до створення «Київського патріархату», оголосила про свій вихід із цієї структури, відкриває «таємниці» 90-х, коли розкол набирав свої оберти.

Зявище

Єпископів Української Православної Церкви Київського Патріархату

Ми, митрополит Переяславський та Січеславський Антоній, архієпископ Вінницький та Брацлавський Спіридон, єпископ Житомирський та Овруцький Софроній, єпископ Харківський та Полтавський Роман, єпископ Яготинський Іоанн ЗАЯВЛЯЄМО ПРО СВІЙ ВИХОД З УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ.Цей вихід ми мотивуємо тим, що УПЦ КП є Церквою неканонічною та неблагодатною, не керується канонами православної церкви.

Ще з моменту відродження УАПЦ митрополит Іоанн (Бондарчук) стверджував, що ця Церква є канонічною та всі хіротонії єпископів є законними. Але згодом ці його твердження стали сумнівними, оскільки досі невідомо, ким саме був висвячений архієпископ Василь (Бондарчук). Ці сумніви підтвердилися і після листів митрополита Івана до Московської Патріархії та статей, які були опубліковані в пресі, де він прямо говорив, що єпископат УАПЦ є неблагодатним.

Після об'єднання УАПЦ та частини УПЦ на чолі з Філаретом (Денисенко) наші сумніви трохи розвіялися, бо останній стверджував, що незабаром Київський Патріархат буде визнано. Але після поїздки до Константинополя в липні 1992 року Філарет різко змінив орієнтацію, кажучи, що шлях визнання може затягнутися на довгий час. Це пов'язано з тим, що Філарета, позбавленого сану, не визнає весь православний світ. І поки він перебуватиме серед єпископату, в діалог з УПЦ КП ніхто не вступатиме. Це підтвердив і предстоятель Грузинської православної церкви під час візиту до нього делегації УПЦ КП на чолі з митрополитом Антонієм. Але, незважаючи ні на що, Філарет поступово узурпував владу в Церкві, докладаючи всіх зусиль, щоб стати Патріархом.

Під час проведення Всеукраїнського Православного Собору в Києві нам стало відомо, що наші хіротонії є недійсними, що досі від нас ретельно ховалося. Це знову викликало у нас глибокий сумнів у благодатності Церкви.

Після Собору влада Філарета стала ще жорстокішою. Він став зовсім нехтувати єпископатом УАПЦ, нехтувати канонами Церкви, дбаючи лише про своє крісло. Наприклад, як може людина з вищою духовною освітою, яка добре знає канони Церкви і знає про те, що на одній кафедрі не може бути два єпископи з однаковими титулами, наполягати на тому, щоб за нею зберігся титул митрополита Київського в той час, коли Патріарх носить цей же титул.

Нехтуючи новообраним Патріархом на Соборі, Філарет заявив, що без нього Київський Патріархат не зможе існувати. Нехтування Патріархом виявляється ще й у тому, що ніколи Філарет не йде на прийом до нього, але викликає Патріарха до себе в кабінет.

Останні події, що склалися в Церкві, також викликали у нас занепокоєння та обурення. За відсутності митрополита Антонія, який керує справами Київської Патріархії, за наказом Філарета було скоєно збройний напад на його кабінет. Коли митрополит Антоній з благословення Патріарха, поїхав на лікування, було зроблено провокаційні заяви про те, що митрополит звинувачувався у розкраданні єпархіального майна та коштів. Але крім особистих речей митрополит Антоній, від'їжджаючи, нічого не брав. Тим більше, на рахунку Київської єпархії і по сьогодні налічується 100 000 000 рублів. Про яке ж пограбування може йтися? Оцінюючи останні події, митрополит Антоній справді звернувся до Патріарха Московського, знаючи, що всі дії щодо нього не є випадковими.

У Житомирській, Харківській, Вінницькій та інших єпархіях за вказівкою Філарета також сталися беззаконня щодо архієреїв, шантаж, залякування, погрози.

У своїх останніх інтерв'ю Філарет зазначає, що йде очищення Церкви від архієреїв, моральний стан і порядність яких не влаштовує. Але про яку мораль і порядність може говорити людина, яка за аморальний спосіб життя була позбавлена ​​сану Церквою, якою він служив, людина, яка нехтує думкою ієрархів православного світуі зневажає канони Церкви, використовує їх так, як це вигідно йому.

Основою кожної держави є закон і обов'язок кожного її громадянина суворо дотримуватися цього закону. Тим більше, що порушення канонів Церкви є неприпустимим у Православ'ї. Побачивши, як ці канони ігноруються Філаретом та його прихильниками, ми остаточно вирішили вийти з УПЦ КП. Це жодною мірою не означає, що ми є зрадниками національної Церкви, як нас тепер деякі називають. Ми є патріотами нашої незалежної держави і прагнемо незалежної Української Церкви. Влившись у законну Церкву, своїми молитвами та посильною працею ми хочемо прискорити надання незалежності нашій Українській Православній Церкві.

Після воцаріння в Україні нової постмайданної влади ми можемо спостерігати як країна повільно, але вірно котиться у прірву. Причому подібна тенденція спостерігається у всіх сферах життя країни, включаючи соціальну та економічну. Як не прикро, але ці зміни торкнулися, зокрема, і духовної сфери, на яку посягнув нинішній український уряд.
У спробах «підім'яти» під себе духовну складову життя громадян уряд знайшов ідеального кандидата на роль провідника своєї волі. Цією людиною став предстоятель неканонічної Української православної церкви Київського патріархату — «патріарх» Філарет (Михайло Антоновича Денисенка), для якого не вперше співпрацювати з українською владою заради взаємної вигоди.
Аби повною мірою зрозуміти, що ж із себе є УПЦ Київського патріархату та «патріарх» Філарет, слід трохи заглибитися в історію.
УПЦ Київського патріархату «утворилася» шляхом об'єднання деяких «єпископів» УАПЦ (Українська автокефальна православна церква) та позбавленого сану за особисті гріхи та церковні порушення Філарета 25 червня 1992 року. І ще до цього на архієрейському Соборі 1-3 квітня 1992 р. свою провину у поширенні спокуси в Україні, перед Хрестом, Євангелієм та всім єпископатом РПЦ, пообіцяв після повернення в Україну здати повноваження новому обранцеві Архієрейського собору УПЦ, який збере у Києві. Оскільки Українська Православна Церква на той час була самостійною в управлінні.
Але українські архієреї попереджали, що він може обдурити, і Патріарх запитав Філарета за всіх ще раз. І тоді Філарет не без роздратування відповів (цитуємо за збереженим аудіозаписом): «Ми ж християни. Сказано в Розписній «нехай буде слово ваше так - так, є - є, а все інше від лукавого».
Але, повернувшись до Києва та отримавши підтримку президента України Леоніда Кравчука, з яким був знайомий ще з часів роботи останнього в ідеологічному відділі ЦК Компартії України, Філарет збирає прес-конференцію. І на ній оголошує, що всі обіцянки він давав під тиском, тому жодної заяви про відставку не буде. І взагалі піти зі свого поста не може, бо відповідає за Українську Православну Церкву перед Богом. Не забув при цьому згадати про свою, нібито, самопожертву заради незалежності УПЦ та про підступи «імперської церкви-насильниці».
Зрештою, безмежний терпець Матері-Церкви урвався і «за продовження Філаретом розкольницької діяльності, поширення розколу за межі Руської Православної Церкви, що, зокрема, призвело до збільшення розколу в Болгарській Православній Церкві; за прийняття до «спілкування» розкольників з інших Православних Церков» та за багато інших злочинів проти Церкви та Віри Архієрейський Собор РПЦ ухвалив: «Відлучити ченця Філарета (Михайла Антоновича Денисенка) від Церкви Христової, і буде йому анафема перед усім народом».
Філарет не підкорився рішенню Собору і з міцною завзятістю продовжував будувати свою особисту церкву. По суті, УПЦ-КП є політичним бізнес-проектом, який лише маскується під церкву та до якого багато державних чиновників доклали свої нечисті руки. За їхньою підтримкою денисенківські бойовики почали захоплювати храми та монастирі, церковне майно та парафіяльні каси.
Однак, коли 1994 року Леонід Кучма здобув перемогу на виборах, розкол втратив свого покровителя в особі вже колишнього президентаКравчука і вперше правоохоронці зайнялися філаретівством. Що вони виявили? Виявилося, що дворічна патріотична "церква" обзавелася своїм комерційним банком ("Ажио", Філарет - засновник), а на резиденцію Філарета зареєстровано з десяток фірм. Чим же займалися патріотичні молитовники? Ввезенням та торгівлею нафтою, металом, іномарками, тканинами, побутовою та офісною технікою, шинами тощо. з "кримінальним приховуванням від оподаткування". Обсяги роботи вражали: тисячі тонн металу, 30 тисяч акумуляторів і т.д. Це ціла тіньова економіка та відмивання фінансів. Торгували в Україні та за кордоном. Хоча іменувалися «православними» благодійними місіями та братерствами.
На якийсь час Українська православна церква Київського патріархату стримала свої амбіції, але все змінилося з приходом до влади нової хвилі політичних діячів. Сьогодні, користуючись заступництвом київської влади, лжепатріарх знову розгорнув бурхливу діяльність у справі особистого збагачення та зміцнення впливу УПЦ КП на території України.
Результатом цього став зростаючий тиск на канонічний УПЦ Московського патріархату. Так, політики вже протягом кількох років намагаються проштовхнути антиконституційні законопроекти, спрямовані на втручання у діяльність УПЦ МП.
З різкою критикою подібних дій виступив правозахисник із громадської організації «Україна православна» Олег Денисов. «Таким чином автори законопроекту фактично намагаються легалізувати схему політичного тиску на релігійні організації», - вважає Денисов.
Зі свого боку, Філарет продовжує планомірно захоплювати храми, які раніше належали УПЦ МП. Адже найдавніші храми із багатомільйонним майном – це величезні гроші. І існуюча політична обстановка - це ідеальна можливість їх отримати. Духівництво УПЦ Київського патріархату, що політизувалося, уподібнилося українським чиновникам – замість того, щоб виконувати свою справжню функцію, воно займається переділом влади, сфер впливу, і, головне, грошей.
З останніх бізнес-проектів патріарха Філарета можна виділити будівництво багатоквартирного житлового будинку на території єпархії УПЦ КП.
2016 року стало відомо, що УПЦ Київського патріархату зводить у Тернополі дев'ятиповерховий будинок, квартири в якому підуть на продаж приватним особам. Повідомляється, що гроші, отримані від продажу нерухомості, будуть спрямовані на будівництво великого собору.
На земельній ділянці, відведеній Тернопільській єпархії УПЦ КП, йде будівництво дев'ятиповерхового будинку з подальшим продажем квартир.
Замовником нерухомості, що будується, виступає єпархія. Декларація будівництва будинку опублікована на сайті собору, який буде зведено поряд із дев'ятиповерховим будинком.
Будинок, у якому буде 117 квартир, розташується на перехресті вулиць Генерала Тарнавського та Київської. Прибуток, отриманий від продажу квартир, церква збирається використати на будівництво собору.
«У разі форс-мажору, якщо квартири не продаватимуться, сподіваємось на гроші жертводавців (для спорудження собору)», — заявили у прес-службі Тернопільської єпархії УПЦ КП.
Також УПЦ КП не гидує задля отримання прибутку здавати приміщення стародавніх соборів та монастирів у користування різним структурам, частина з яких, як показує певна практика, може сповідувати в місці, що знаходиться під омофором Київського патріархату, далеко не православні цінності.
Для прикладу можна навести оголошення Езотеричного культу, що розташувався у Видубицькому монастирі.
«Ми знаходимося в самому серці стародавнього Києва, у Видубицькому монастирі (належить УПЦ Київського патріархату). поряд з Ботанічним садом. Атмосфера миру та спокою, чисте повітря, гарний сад, затишні зали та приміщення допоможуть зробити заняття максимально ефективними».
Українська православна церква Київського патріархату на сьогоднішній день не визнана в жодній країні світу, жодній з конфесій, патріархій. У всьому світі до УПЦ КП ставляться як до секти, якою вона є.
Це цілком особисте бізнес-підприємство Філарета, яке він створив на найстрашніших гріхах гордині та марнославства. Як заявив сам лжепатріарх: «Не має значення, є Святий Дух у наших церквах чи ні, для нас важливо мати можливість робити те, що ми хочемо». А з дій УПЦ КП ясно видно, що єдиною її турботою є особисте збагачення, а аж ніяк не духовна складова життя українського суспільства та прагнення до Бога.